Хіба можна таке пробачити?
Чотири роки тому життя кожної дитини в Україні змінилося назавжди — за одну ніч. Ще вчора були дім, школа та ігри з друзями. Уже наступного дня — укриття, вимушена втеча й шок. Дитинство дітей, які вже пережили переміщення через війну на сході, що триває вже 12 років, було зруйноване вдруге.
Від 24 лютого 2022 року понад 3 200 дітей загинули або зазнали поранень — і ознак полегшення немає. У 2025 році кількість постраждалих дітей трагічно зросла на 10 % порівняно з 2024 роком, зокрема через посилення далекобійних ударів по міських районах і цивільній інфраструктурі. Це вже третій рік поспіль, коли підтверджені ООН втрати серед дітей зростають.
Війна продовжує переслідувати дітей, переміщених усередині України, адже атаки вражають великі міста по всій країні та руйнують послуги, від яких залежить життя дітей.
Безперервні удари по енергетичній інфраструктурі взимку призводять до відключень електроенергії, тепла та води. Родини змушені виживати за екстремально низьких температур.
Ця нова надзвичайна ситуація всередині вже існуючої кризи — ще один виклик для дітей і молоді, чиє життя формує затяжна та руйнівна війна й зростаючі гуманітарні потреби, що впливають на їхнє фізичне й психічне здоров’я та бачення майбутнього.
Період 2022–2026 років став часом найбільших випробувань для української державності з моменту проголошення незалежності. Країна продемонструвала безпрецедентний рівень адаптивності, перетворивши свою армію на одну з найтехнологічніших у світі, а суспільство – на еталон стійкості. Проте цей шлях супроводжувався величезними втратами: територіальними, економічними та, насамперед, людськими. Війна спричинила глибоку демографічну кризу та міграційні процеси, наслідки яких відчуватимуться десятиліттями. Водночас виникли нові внутрішні напруги, пов'язані з процесами мобілізації, втомою від невизначеності та складними викликами в управлінні державою.